Гіпноза

Гіпноза (з давньогрецького ὕπνος — «сон») — це стан підвищеної сприйнятливості до навіювання, концентрації уваги та зміненої свідомости, котрый може быти індукованый терапевтом або самостійно. Не є сном у звичайному розумінні, а радше станом фокусованого релаксу, при котрім критичне мислення ослаблює ся, а доступ до підсвідомости полегшує ся. В карпатскім реґіоні гіпноза має свої особливості, історію і застосованя, часто переплетені з місцевыми традиціями і сучасными терапевтичными підходами.

Означіня

Гіпноза означує ся як психофізіолоґічный стан, або набір процедур, при котрых субєкт домагає ся змін свідомости, памяти, сприйнятя і контролю добровольных рухів через навіюваня. В сучасній науці розглядає ся як форма комунікації з підсвідомостю, де гіпнотизер створює умови для фокусування уваги, а гіпнотизованый активує власні внутрішні ресурси. Важливо розрізняти гіпнозу в клінічному контексті і сценічну гіпнозу, котра має розважальний характер.

Історія

Світова історія

Використання станів, подобных до гіпнози, сягає давніх часів у практиках шаманів, жерців і цілителей, котрі вводили в транс через ритуали. Сучасна історія гіпнози починає ся в XVIII столітю з німецького лікаря Франца Антона Месмера і його теорії «животного магнетизму». В XIX столітю англійський лікар Джеймс Брейд дав явищу назву «гіпноза» і заклав наукові основи. Пізніше Зіґмунд Фройд використовував гіпнозу для доступу до несвідомого, а в XX столітю Мілтон Еріксон розвинув недирективну, розмовну техніку, котра стала основою сучасної еріксонівской гіпнози.

Локальна історія в Карпатскім реґіоні

В Карпатскім реґіоні практики, подобны до гіпнози, були частиною народной медицины і духовных традицій. Мольфарі (заклинателі, знахарі) на Закарпатю (Україна) та Гуцульщині часто входили в стан концентрації або трансу під час лікуваня, використовуючи повторювані замовляня, фіксацію погляду на предметах (наприклад, на вогні) і ритуальні дії. Подібні практики існували у шопів в Сербії (воєводинскіх русинів) і в середовищі словацких і польских народных цілителей. Ці стани не називали ся «гіпнозов», але мали спільні риси: навіюваня, авторитет цілителя і віру пацієнта.

В XIX — початку XX столітя, з розвитком медицины в Австро-Угорщині, гіпноза почала проникати в наукове середовище реґіону. Лікарі у Львові, Кошицях, Будапешті, Кракові експериментували з нею як з анестезією і терапевтичным засобом. Після Другой світовой войны, в соціалістичній Чехословаччині, Польщі та Угорщині гіпноза переважно була під контролем держави і дозволена лише лікарям-психіатрам. В Українскій РСР, зокрема в Закарпатскій області, вона практиковала ся обмежено в рамках клінічної психотерапії.

Виды гіпнози

Класична (директивна) гіпноза: Використовує прямі навіюваня і команди («Ви засипаєте, ваша рука легка»). Часто застосовує ся для лікуваня фобій, кидання палити.
Еріксонівска гіпноза: Непряма, використовує метафоры, історії і мовні шаблоны, щоб обійти «сопротив» свідомости. Дуже поширена в сучасній психотерапії.
Регресивна гіпноза: Спрямована на «повернёня» в минулі події житя, часто в дитинство або, в контексті транс-персональной психотерапії, в «минулі житя». Деталійно описана в статті Регресивна гіпноза.
Самогіпноза (аутогенна треніровка): Самостійне введеня в стан гіпнози для релаксації, знятя стресу або роботы над собов. Популярна серед студентів і спортсменів.
НЛП (Нейро-лінгвістичне програмуваня): Хоча не є чистою гіпнозов, використовує багато її технік і принципів комунікації.

Науковый дослід

Сучасна наука (нейробіолоґія, психолоґія) визнає гіпнозу як реальный психофізіолоґічный феномен. Дослідження за допомогою функціональной магнітно-резонансної томоґрафії (фМРТ) показують зміни в активності мозку під час гіпнози, зокрема в областях, відповідальних за контроль уваги, самоусвідомленя і обработку сенсорной інформації. Гіпноза ефективно застосовує ся для:

Лікуваня хронічного болю (наприклад, при міґренях, артриті).
Когнітивно-поведінковой терапії при тривожных розладах, посттравматичному стресовому розладі (ПТСР).
Психотерапії залежностей (алкоґоль, тютюн).

В університетах Карпатского реґіону, як от Ужгородський національний університет (Україна), Пряшівський університет (Словакія) або Університет Яна Кохановського в Кельцях (Польща), проводяться або проводилися окремі дослідження в області клінічного гіпнозу і психосоматики.

Застосованя

В реґіоні Карпат гіпноза застосовує ся в наступных сферах:

Медицина і психотерапія: Лікуваня психосоматичных захворювань, больового синдрому, неврозів. В Україні і Словакії є лікарі-психотерапевти, котрі інтегрують гіпнозу в свою практику.
Спорт: Підвищеня концентрації і впевнености спортсменів, робота з травмами.
Педагогіка: Методики швидкого засвоєня інформації, боротьба з екзаменаційным стрессом.
Бізнес-коучинг: Робота з публічными виступанями, креативністю, прийнятям рішень.
Мистецтво і творчість: Подоланя творчих криз, акторська майстерність.

Правный статус в Карпатскім реґіоні

Правне регулюваня гіпнози значно різнит ся по країнах:

Україна: Гіпнотерапія не є окремою ліцензованою медицинською спеціальностов. Практикувати мають право лікарі (психіатри, психотерапевти) з відповідною додатковою підготовков. Діяльність нелікарів може розглядати ся як порушеня закону про медицинську практику. В Закарпаттю діє Асоціація психотерапевтів Закарпаття, котра об'єднує фахівців, що використовують гіпнозу.
Словакія: Гіпнотерапія може быти частиною психотерапії, котра є регульованов професіов. Психотерапевти мусять мати акредитацію. Організація Словацька асоціація гіпнози (Slovenská asociácia hypnózy) сприяє розвитку клінічного гіпнозу.
Польща: Гіпнотерапія леґальна, але її може практикувати тільки лікар або психолоґ з відповідною спеціалізацією в психотерапії. Польське товариство гіпнози клінічної та дослідницької (Polskie Towarzystwo Hipnozy Klinicznej i Badań) є головною професійнов організацієв.
Угорщина: Гіпноза дозволена в медичних цілях для лікарів і психолоґів. Існує Угорське товариство клінічної гіпнози (Magyar Klinikai Hipnózis Egyesület). Сценічна гіпноза також популярна, але регулює ся законами про розваги.
Сербія (зокрема, Воєводина, де живе русинска меншина): Гіпнотерапія є частиною психотерапії. Практикувати можуть лікарі-психотерапевти і клінічні психолози з ліцензієв. Сербське товариство клінічної гіпнози активно працює в Белграді, але має зв'язки з фахівцями по всій країні.

Културны ставленя

В Карпатскім реґіоні ставленя до гіпнози амбівалентне. З одного боку, сильна віра в традиційну народну медицину і авторитет мольфара створює ґрунт для прийнятя ідей впливу на підсвідомість. З другого боку, вплив православной і католической церков, а також скептицизм, успадкованый від соціалістичного періоду, де езотерика була під заборонов, створює недовіру.

В селах гіпноза часто асоціює ся з чимось магічным або навіть небезпечным («зробить щось з головов»). В містах, особливо серед молоді і освіченого населеня, переважає більш науковый підхід: гіпноза сприймає ся як терапевтичный інструмент. В Словакіи і Польщі, де психотерапія більш розвинена, ставлення найбільш ліберальне. В Угорщині і Сербії популярна сценічна гіпноза, що формує у публіки образ її як могутнього, але дещо таємничого явища.

Вызначны практики з Карпатского реґіону

Др. Мирослав Свак (Словакія/Чехія) — відомий психіатр і гіпнотерапевт, автор книг і розробник власных технік, популяризував гіпнозу в колишній Чехословаччині.
Др. Петер Надь (Угорщина) — лікар-психотерапевт, один з піонерів клінічної гіпнози в Угорщині, засновник угорського товариства клінічної гіпнози.
Проф. Ян Блеха (Польща) — польский психіатр і психотерапевт, який вніс великий вклад у розвиток наукового підходу до гіпнози в Польщі.
Др. Іван Попович (Україна, Закарпаття) — психотерапевт з Ужгорода, котрий інтегрує сучасні гіпнотерапевтичні техніки з роботов в локальному культурному контексті.
Магдалена Гавлічкова (Сербія, Воєводина) — психолоґ і психотерапевт русинского походженя з Нового Саду, котра використовує гіпнозу в лікуванні травм і тривожных розладів.
Золтан Немет (Сербія/Угорщина) — гіпнотерапевт, що працює в субреґіоні Бачка, відомий своєю роботов з регресивною терапією.

Див. також